ХРИСТИЯНСЬКІ ЦІННОСТІ – ОСНОВА ДУХОВНОСТІ УКРАЇНЦІВ

(виховна година)

Мета: формувати у дітей усвідомлення своєї належності до життя суспільства, потребу брати участь у його діяльності; дотримуватися християнських  цінностей; прищеплювати толерантність, уміння зважати на позицію інших; спонукати до осмислення, що таке духовність; виховувати естетичні вподобання, прагнення примножувати добро.

       Обладнання: свічка, Біблія, ІКТ-супровід

ХІД ЗАНЯТТЯ

Вступне слово вчителя. Перший урок  ви повинні зробити впевнено, з добрими думками, з найкращими побажаннями товаришам. Візьміться за руки і утворіть коло, привітайте один одного теплими словами.(Діти утворюють коло і, повертаючись  до сусіда, говорять слова- побажання. Учитель тим часом запалює свічку).

Учитель. А зараз скажіть слова-побажання собі, передаючи свічку по колу. (Діти бережно передають свічку, говорячи слова самому собі, але разом з тим повертаються до сусіда, щоб передати свічку: виходить, ніби ці слова вони говорять однокласнику. Свічка горить протягом усього уроку. Учні сідають на свої місця. Звучать дзвони).

Хай палає свічка, хай палає,

Поєднає нас вона в цей час,

Друзів голоси нехай лунають,

Добре слово хай чарує нас.

 Мені приємно бачити, як ви тепло ставитесь один до одного. Вогонь свічки благодатно подіяв на вас і ви зайшли дуже теплі,  приємні слова один одному. А коли ви найчастіше бачите вогонь свічки? (У церкві)

-         А що роблять у церкві? (Моляться).

-          Що ж  таке молитва?(Звернення до Бога).

-         Хтось знає молитву?( У класі є діти, які  ходять до церкви)

         Учень. Так, я знаю «Отче наш»(Читає напам’ять). Я послушник у  церкві, ходжу туди у свята та в неділю, допомагаю батюшці. Я ще знаю молитви, у яких прошу Господа про здоров’я рідних, друзів і усіх людей. Інколи прошу допомоги для себе. Від молитви багато чого залежить, бо через неї виявляємо Богові наше довір’я і любов. Батюшка казав, що Господь Бог вислуховує молитви дітей. Під час молитви ми повинні розмовляти з Богом щиро, не розсіюючись думками, збираючи усі свої помисли і чуття докупи. Треба молитися за всіх: живих і померлих, навіть за ворогів. Треба молитися, щоб душа була чистою-чистою.

         Учитель. Що ж, на вашу думку, ми називаємо душею? (Діти висловлюються. На дошці спроектовано перший слайд:

« Душа (релігійний словник) – безсмертна, нематеріальна основа в людині, що становить суть її життя, є джерелом психічних явищ і відрізняє її від тварин…»

 «Душа (лат.апіта) – це сутність, незалежна від тіла, але на відміну від духу тісно пов’язана з організмом, з почуттями і прагненнями людини. Для сучасної психології душа – це носій несвідомого».

«Душа… Людина, згідно Святому Письму, складається з тіла та душі. Без душі тіло – прах. Душа – творіння Боже. Властивість душі людини – безсмертя, розумність, воля,  дар слова».(Б. Нечипоров).

В. Сухомлинський сказав: «Соромтеся порожнечі своєї душі»

- Що він мав на увазі, коли говорив ці слова?

- Яких людей ми називаємо бездушними?

(Можливі відповіді дітей. - Коли людина проживає неосмислено, впусту своє життя, нікому не приносячи користі.

- Якій здається, що вона любить, а насправді не вміє подарувати любов ні сім’ї, ні дитині, ні коханому, ні Вітчизні.

- Яка проживає життя в розмовах про ніщо, яку цікавлять гроші, розваги).

         Учитель. А як ви думаєте, чим повинна бути наповнена наша душа? Напишіть на папірці і прикріпіть у кошику(На дошці прикріплено вирізаний кошик, діти прикріплюють листочки зі словами: милосердям, любов’ю до всього, співпереживанням, добротою, щирістю, радістю, любов’ю до Бога, вірою, надією, терпінням, правдою).

          Учитель (зачитує  спроектований уривок із книги А.А. Зінов’єва «Іди на Голгофу»: «Душа…Душа є щось подібне шостому відчуттю. Якщо ти відчув у собі душу, знай, що тобі долею даний найвищий дар із усіх мислимих дарів буття. Мати його і є найвище щастя. Бережи цей дар, зберігай у чистоті, примножуй і збагачуй своїм подальшим життям. Не міняй цей дар ні на що інше, так як обмін буде не рівним для тебе. Все інше, у порівнянні з ним, є суєта суєт».       Українці – духовно багата нація, які виконують Божі Заповіді – ці моральні Божі закони, за якими повинен жити кожен християнин, які є найвірнішим нашим дороговказом. Вони – непорушний фундамент щастя й ладу. Вони є для людства тим, чим є фундамент для дому, мотор для машини, повітря для легень, крила для птиці. А щоб вони дали нам щастя, вдоволення і спокій серця на землі і запевнили вічне щастя, то треба їх знати, розуміти, дотримуватися щодня все своє життя.

Усе робити треба нам на совість,

По Заповідях жити на землі,

Земне життя – це небезпечна повість,

Яку ми заповняємо день при дні.

Усе мине із плином часу й вітру:

І щастя, й горе, гроші й біднота,

Дорогу в небо вибираймо світлу,

Бо це Христова стежка пресвята.

          Учениця. Із десяти Божих Заповідей лише три перші підносяться до прослави і пошанування Бога. Сім інших Заповідей стоять на сторожі доброзичливих стосунків між людьми. Пропонуємо коротко ознайомитися із кожною з цих заповідей.(Біля дошки стають дівчатка у білих сукенках, тримаючи певну Божу Заповідь).

         1 учениця. Перша Божа Заповідь повчає нас: «Нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене». Сьогодні проти першої Божої Заповіді люди грішать модерним ідолопоклонством (надають перевагу не Богові, а якійсь спокусливій матеріальній речі). Таке новітнє ідолопоклонство практикують навіть і християни, які свідомо чи несвідомо підпадають під вплив цих «модерних божків»: алкоголю, наркотиків, токсичних речовин, грошей, а також культу тіла, якому сьогодні люди намагаються догодити.

           2 учениця. Друга Божа Заповідь повчає нас: «Не взивай намарно ім’я Господа Бога твого». Це означає віддавати належну пошану Божому імені. Гріх зневажати святих, святі речі, святі місця.

          3 учениця. Третя Божа Заповідь гласить:»Пам’ятай день святий святкувати». Недільний святковий день було закріплено  Декретом 2 Ватиканського Собору «Про святу літургію».

           4 учениця. Четверта Божа Заповідь повчає: «Шануй батька і матір свою, щоб тобі добре було і щоб ти довго прожив на світі»

Пошануй свого отця і матір скільки можеш,

І добре тобі буде, їх пильнуй,

І довго на землі ти жити зможеш,                                                                                            Бо батько й мати заступають нам

Святого Бога на землі щоденно.

         5 учениця. П’ята Божа Заповідь гласить: «Не вбивай». На світі є дуже багато вартісних речей, але найдорожча з них – людське життя. Його не можна купити за жодну ціну. Ісус Христос навчав не вбивати ні фізично, ні морально навіть своїх ворогів, а молитися за їх прозріння.

          6 учениця. Шоста заповідь «Не чужолож» перекликається з дев’ятою «Не пожадай жінки ближнього свого». Шоста і дев’ята Божі Заповіді стоять на сторожі моральної чистоти і невинності, чистоти нашого серця і вірності у подружньому житті. Адже подружжя – то Божа установа, в основу якої покладено єдність любові і нерозривність подружньої присяги.

          7 учениця. Сьома Божа Заповідь «Не кради» перегукується із десятою Божою Заповіддю «Не пожадай нічого того, що є власністю ближнього твого». Від дотримання цих Заповідей залежить добро всіх людей – особисте, родинне, суспільне. Ці заповіді закликають нас бути чесними людьми, щоб ми ніколи нічого не крали, не зазіхали на чужу власність.

Не красти і чужого не жадати,

Щоб свого ближнього не ошукать,

Що не твоє – того не можна брати,

Що не твоє – ніколи не бери.

Чужим в житті ніхто не збагатився,

Своєю працею собі  добро твори.

За крадіж не один вже поплатився.

          1 учениця. Восьма Божа Заповідь гласить: «Не свідчи ложно на ближнього свого». Вона стоїть на сторожі не матеріальних, а духовних цінностей, таких, як: знання, мудрість,  слава,  добре ім’я, моральна чистота. Господь дав нам дар мови, щоб ми могли порозумітися з нашими ближніми. Ця Заповідь наказує нам завжди говорити правду і попереджає проти всякого лихого слова чи свідчення, що могло пошкодити ближньому, його доброму імені і славі. Не засуджуйте ближнього, особливо, коли це неправда.

Не свідчи на ближнього свого ніколи ложно.

Говори правду у вічі, не кажи

Того, чого казати не можна.

Брехнею, люди кажуть, світ пройдеш,

Але назад не буде вже дороги.

Подумай добре перед тим, як йдеш,

Якщо підеш – навіки втратиш Бога.

         Учитель. Надіюся, що всі ви знали Божі Заповіді. Тож намагайтеся жити духом віри і любити ближніх, як самих себе. У нашому кошику я знайшла ще такі християнські цінності як милосердя і доброта. Ще з часів давньоруських благодійність була в традиціях нашого народу. Цілком природним і закономірним вважалося допомогти знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба, дати притулок бездомному, захистити старість і немічність, порятувати хворого чи каліку, заступитися за беззахисного і скривдженого. Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердність, уміти розділити чужий біль, вчасно підтримати у важку хвилину, розрадити  в горі – це у характері нашого народу. У нашому класі є діти інших національностей, які переїхали в Україну з Вірменії, Інгушетії, Абхазії, Азербайджану. Наша держава прихистила їх, допомогла влаштуватися на новому місці, діти ходять до школи, спілкуються  українською мовою, але не забувають рідну.

       Учениця. Я живу в Україні з народження. Наша віра майже не відрізняється від християнської. Так само нас змалечку вчать бути милосердними, поважати один  одного, працювати, не красти, не вбивати, поважати своїх батьків. Мене мама навчила молитися. Я вже знаю молитви і молюся вдома. Але в храмі була один  раз. (Сабіна (вірменка) демонструє, як моляться в її сім’ї). Знаю багато звичаїв мого народу. Ось деякі з них:

- вірмени святкують Різдво і Водохреще одночасно — 6 січня. За Святою вечерею вони запалюють свічки, освячені в цей день у церкві. Прийнято співати колядки, прославляючи ними Христа, що народився. Також цього дня в церкві люди освячують воду, а коли приходять додому, то кидають в цю воду якийсь предмет, загадавши бажання. Вважають, що ця вода виносить з дому все горе, біди та нещастя.

Ще одним  святом вірменів є Матах — жертвопринесення. Головний його зміст — принесення дарів Богу та створення милості бідним. Для жертвопринесення необхідно 2 компоненти: жертовна тварина і сіль. Тварина обов'язково повинна бути чоловічої статі. Це може бути баран, бик, півень чи голуб. М'ясо не повинно залишатись на наступний день, тому коли заколюють бика, то м'ясо роздають в 40 домів, м'ясо барана — в 7 домів, півня — в 3. Якщо в жертву приноситься голуб — то його просто випускають в небо. Сіль, що використовується при ритуалі, має бути освяченою в церкві. У воді з сіллю вариться м'ясо тварини, принесеної в жертву.

         Учитель. Діти, Сабіна розповіла про звичаї вірменів. А хто з вас може розповісти про  українські?

          Учениця. Звичаї – це неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах, ті найменші елементи, що об’єднують окремих людей в єдиний народ, в одну націю. Звичаї, як і мова, виробилися протягом усього  довгого життя й розвитку кожного народу. Я знаю, що на Купала запалювали колесо і пускали його з гори, неодружені юнаки і незаміжні дівчата стрибали через багаття, водили хороводи, плели вінки і пускали їх за течією річки. Ця гра мала велике значення. Вважалося за честь «очиститися вогнем» — тричі перескочити через багаття. Якщо юнак стрибнув вище за всіх, це провіщало його сім'ї добрий урожай, а якщо ступив ногою у вогонь, зачепив дрова — накличе біду. Якщо юнак з дівчиною вдало разом перестрибнуть багаття — обов'язково одружаться і проживуть вік в любові і злагоді. Уважно стежили за поведінкою вінків на воді. Дівчата плели, як правило, два вінки — для себе і нареченого. На віночках ставили запалені свічки і пускали за течією. Згасла свічка провіщала біду. Якщо вінки пливли поруч — в цьому році молоді одружаться, якщо нарізно — не судилося бути разом.

У ці дні дозволялася певна свобода поведінки, але торкалася вона неодружених. Заміжні жінки збирали цілющі трави, які, за повір'ям, мали чарівні властивості. Одружені чоловіки збиралися групами і ходили шукати квітку папороті, яка ніби допомагає знаходити скарби і може притягати гроші. Вірили, що в ніч на Івана Купала з'являються представники «нечистої сили»: біси, лісовики, відьми, вовкулаки, упирі. Існувала безліч оберегів від них. Практикувався і звичай спалення або утоплення в річці солом'яного опудала та обрядженого деревця (Купали, Мари, Уляни), що символізувало відьму. Таким чином магічно знищувалася вся нечиста сила.

 Учениця. В усіх народів світу існує повір’я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він ходить по світі, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку і спочинку, бо він загублений  для свого народу. В українців є повір’я: від тих батьків, які не додержують звичаїв, родяться діти, що стають вовкулаками. Вовкулака - це завжди понурий, завжди чимось незадоволений чоловік; у день Святого Юрія він перекидається вовком, бігає разом з іншими звірами по лісу й має лише опасок на своїй довгій кудлатій шиї, а вдень зимового Миколи він знову перекидається людиною. Вовкулака, бувши в людській подобі, до церкви не ходить, з людьми не вітається і звичаїв людських не знає.

          Учитель. Я думаю ніхто з вас не буде вовкулакою, адже ваші душі наповнені добротою, милосердям, ніжністю, повагою та любов’ю, бо у них, я сподіваюся, є віра – найвищий стан  в житті душі. Переповнення душі чимось гарним, світлим – це пам’ять про своїх предків, це любов до матері, до Вітчизни. Це те, чим багата душа. Бо без духовних цінностей людина буде як механізм, що існує, а не живе.

           Ваш однокласник (езід) підготував  розповідь про свою культуру. Можливо, ви дещо знаєте про традиції езідів, бо Арф навчається з вами  з 1 класу.

          Учень. Езіди традиційно діляться на касти. Батько розповідав, що  езідами є ті, хто народився  від  обох батьків (від  матері і батька), які сповідують  езідизм, діти із змішаних браків езідами не вважаються, тобто  езідизм їм не передається спадково. Вища духовна каста — шейхи, де  головуючий  баба-шейх - потомок шейха Ади, який керує  богослужіннями в храмі в Лалеші. За ними  - піри (священнослужителі), помічники шейхів (факіри), збірники пожертвувань (кавали) і віщуни (кучаки). Вища духовна  влада  належить  миру (мир-шейхану). Головною святинею  езідів  служить  храм при мавзолеї  шейха Ади в Лалеші.

Наша сім’я дотримується традицій езідів. Моя старша сестра одружена з езідом за домовленістю батьків. Наша релігія теж вимагає, щоб ми поважали один одного, не крали, не вбивали, щиро працювали. Наш храм трішки відрізняється від ваших церков. Але я думаю, що це не впливає на віру в Бога. І якщо молитва сказана щиро, то вона допоможе. Мої батьки і я вважаємо, що у храмі душа очищається, робиться світлою. Ось фото нашого храму. (3 слайд)

         Учитель. У ваших виступах були дуже глибокі, філософські, цікаві думки, які йшли від серця, вони були відверті й розумні. Кожен з вас із власного досвіду знає, в чому полягають  духовні цінності, але ми  не об’єднували свої думки в одне ціле. Давайте спробуємо попрацювати в групах і з ваших суджень, що тільки-но прозвучали, створити систему цінностей, якою, на вашу думку, повинна користуватись особистість, духовна людина. (Йде робота у групах 10 хвилин. Два представники від кожної групи підходять до дошки і записують кожен свою систему, вироблену міні-колективом. Йде пояснення, чому саме таку систему цінностей обрала дана група).

           Учитель. Тепер спробуємо об’єднати ваші думки і запишемо одну загальну систему духовних цінностей. Що у вас вийшло?

1.     Віра в Бога.

2.     Життя за законами добра, краси.

3.     Гуманність до слабких, беззахисних.

4.     Життя в гармонії з собою, світом.

5.     Повага до держави і рідної мови.

6.     Пам’ять про своїх предків.

7.     Відповідальність за себе і навколишній світ.

          Підсумок заняття. Дайте, будь ласка, відповідь на таке запитання: яким духовним цінностям ви надаєте перевагу. (Діти відзначають: віру в Бога, життя в гармонії з собою і світом).

            Я пропоную вам познайомитися із християнським словничком. Чи всі слова зрозумілі для вас?( 4 слайд):

Біблія - книги Святого Письма, джерело  християнської  моралі.

Благодатна - сповнена благодаті божої; благодать - ласка Божа з Його дарами.
Благодать - у християнському віровченні - божественна милість, дарована людині.
Благословення - сходження Божої милості на людину від самого Бога або від людей, які діють за волею Бога.
Вдячність - усвідомлення та оцінка доброго вчинку іншої людини чи Бога стосовно себе і глибока шана та подяка за це.
Віра - упевненість у чомусь, у здійсненні чого-небудь; визнання існування Бога.
Вірність - християнська чеснота людини, яка заслуговує на довір’я.
Гординя - занадто висока думка про себе та свої можливості й зневага до Бога і людей, пихатість.
Гріх - порушення релігійно-моральних догм, настанов і т. ін.; поганий, непристойний учинок, недолік, помилка, недогляд; непорядне, недобре, недозволене.
Гріховність - неправедність.
Добро - все, що виходить від Бога; благо; це все, що позитивно оцінюється Богом, що є важливим для людського життя, що дає можливість людині морально, розумово та духовно жити, зростати, бути щасливою, досягти гармонії і досконалості. 
 Довіра - ставлення до когось, що виникає на основі віри в чиюсь правоту, чесність, щирість.
Дух - внутрішній стан, моральна сила людини.
Духовність - усвідомлення і вдосконалення особи на шляху пізнання нею Добра, Істини, Краси.
Душа - внутрішній психічний світ людини з її настроями, переживаннями та почуттями. 
Егоїзм - життєвий принцип і моральна якість, що означає надання переваги власним інтересам.
Етика - наука про мораль.
Євангеліє - Добра звістка, опис життя і вчення Ісуса Христа. Вміщує норми життя, які передав людям через своїх учнів Ісус Христос.
 Жертва - вчинок, що характеризується відмовою від особистих прав, вигод.
Жертовність - здатність людини задля любові до Бога і ближнього віддати їм те, що є найдорожчим, найважливішим, без чого важко обійтися самому, навіть власне життя.
Заповідь - повчання морального характеру, дане людині Богом.
Зарозумілість - негативна риса характеру, що характеризує людину, яка поводиться гордовито, пихато, самовпевнено; зазнається, виявляючи зневагу до інших, вважаючи себе у чомусь вищим від інших.
Зло - відсутність добра, виникає через порушення моралі, закону. 
Любов - моральне почуття, що характеризується прийняттям і розумінням ближнього як неповторної унікальної та єдиної особистості, прагнення допомогти, готовність пробачити, співчувати.
Любов до ближнього - щире почуття прихильності до людини.
Мораль - правила, норми, принципи поведінки людей, що ґрунтуються на їх розумінні, усвідомленні та здатності розрізняти і вибирати добро чи зло у ставленні одне до одного, до суспільства, природи.

Мораль загальнолюдська - сукупність норм і правил, які визначають найважливіші цінності у житті, поведінку людей, їх ставлення одне до одного.
Моральні цінності - дуже важливі норми і правила життя, які люди вважають добрими.
Мужність - якість характеру людини, в якій поєднується хоробрість, рішучість, витримка. 
Ненависть - протилежність любові, почуття великої неприязні, ворожості до ближнього. 
Непохитність - якість людини, яка проявляє стійкість, твердість у чомусь.
Особистість - людина як носій певного характеру, поведінки, культури.
Патріотизм - любов до Батьківщини, відданість своєму народові, готовність заради них на жертви і подвиги. 
Повага - почуття шани, прихильне ставлення до ближнього, що ґрунтується на визнанні гідності іншого, важливості його думок і дій.
Подвиг - героїчний вчинок, діяння, спрямоване на досягнення благородної і вкрай потрібної мети і справи.
Покірність - чеснота, що характеризує людину, яка не суперечить батькам і старшим, поступається у власних егоїстичних бажаннях; слухняність, смиренність.
Покликання - внутрішня потреба, схильність, здатність до певної справи, поклик, призначення. 
Постуливість - добровільна відмова від чого-небудь на користь іншого або заради чогось. 
Праведність - чеснота людини, яка виконує всі Божі настанови; прагне не грішити ні думкою, ні словами, ні вчинками. 
Скромність - позитивна якість, властива людині, яка не любить підкреслювати свої заслуги, достоїнства тощо, хизуватися ними.
Смиренність - чеснота, що характеризує людину, яка вміє належним чином себе оцінити, але позбавлена гордовитості.
Совість - це моральна свідомість, моральне почуття в людині; внутрішнє усвідомлення добра і зла; тайник душі, в якому відгукується схвалення чи засудження кожного вчинку; почуття, яке спонукає до істини і добра.
Сором - один із проявів моральної самосвідомості особистості; моральне почуття, в якому людина осуджує свої дії, мотиви і моральні якості. 
Спасіння - вільність від гріха та досягнення вищого блаженства.
Спокутування - духовне очищення від гріха. 
Страждання - фізичні, душевні, духовні муки, які завдають болю людині.
Сумління - оцінка вчинків, застереження від злого, заклик до відповідальності за свої вчинки.
Християнська етика - наука про християнські моральні норми і цінності. 
Чеснота - доброчесність, позитивна моральна якість людини.
Щедрість - чеснота не скупої і незажерливої людини, яка охоче ділиться своїм майном, коштами або чимось іншим, у разі необхідності не шкодує витрачати що-небудь своє.

             Учитель. Людина – могутній атлант, на плечах якого лежить світостворіння. Від того, якою виросте дитина, залежить, яким буде її життя країни.

Бути справжньою людиною – це означає бути доброю, щедрою, милосердною,  інтелігентною, вихованою, гідною  того, щоб жити на планеті Земля, і пожити це життя так, щоб не було соромно за прожиті роки, прожити з гідністю.

Духовні, моральні релігійні цінності – основа суспільства, його живе коріння. Якщо вони є, якщо вони наповнюють душі людей – ніякі кризи не страшні, люди можуть впевнено дивитися у майбутнє. Неможливо подолати соціально-економічну кризу доти, доки не знайдемо спасіння від спустошення в умовах і серцях. Економіка і політика вторинні відносно культури, духовності та моралі. Спочатку потрібно відродити і сформувати національну культуру, »дух народу», а потім уже на основі цього розвивати економіку.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Бетко І. Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії к. ХІХ – поч. ХХ століть // Українська мова і література в школі. – 1991. – № 10. – С. 64–70.

2. Біблія в переказі для дітей. Старий і новий завіт. – 3-є вид., перегл. і удоскон. – К.: Українське біблійне товариство, 2003.

3. Білоусова Н. Біблійні сюжети у світовій художній культурі // Зарубіжна література. – 2003. -№1. – С 7-11.

4. Ващенко Г.Г. Виховний ідеал / Ващенко Г.Г. – Полтава : Прапор, 1994.

5. Головащенко С.І. Історія християнства: Курс лекцій : Навчальний посібник. - К. : Либідь, 1999. – 352 с.

6. До джерел духовності: методичні рекомендації та розробки уроків / ред. кол. – Кіровоград: КОІППО, 2008. – 78 с.

7. Жосан О.Е. Моральне виховання на християнських засадах і сучасна школа / Християнська мораль і виховна робота в школі (збірка статей). – Кіровоград: Земська школа, 1998. – С. 27-49.

8. Закон Божий / ред. кол. [уклад. за кн. Серафима Слободського]. – Св.-Успенська Почаївська Лавра, 2004. – 730 с.